Платон Воронько

Чого ти так давно мовчиш

Чого ти так давно мовчиш,
Сага ворсклянська комишана?..
Ні, ти кричиш мені, кричиш,
Моя вербова і вільшана.
Я чую голос рідний твій,–
То голос матері моєї.
Щодня спішу, аж рвуться шлеї,
А часу горнеться сувій
Все не до тебе, а від тебе.
Прошу твоєї хвилі, неба
І зірки в течії живій.
Бо то ж моя зоря єдина,
Моя щаслива і ясна,
Сага лозова, тополина
І при тобі земля родинна,
Де не кінчається весна.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle