Чого мені таїтися від тебе?
Чого мовчати, як душа співа?!
Та знову до пожадливої треби
веде мене легка твоя брова:
не смій, мовляв, ні слова про кохання,
живи конкретно, як росте трава…
І я мовчу самим тяжким ваганням,
і я живу,
коли ця тінь — жива.
Караюся жорстоко й відчайдушно, —
береться серце шмульгою підозр, —
та вже не вірю, що кохане вушко
жахнеться
хоч найменшої із доз
мого німого самобичування…
Кому ж потрібні ці пісні-зітхання?!
І звідки ця проклята хіть любові,
коли я сам себе
не віднайду
у слові?!
Вона йому тремтіла, як сльоза, і так прозоро заглядала в очі! Він ніби їй нічого не сказав, але ж насправді плакав серед ночі…
Читати далі »
…Так само, як ви не одвернетесь байдуже од скривдженої долею людини, так і я не можу спокійно дивитись на понівечену деревину…
Читати далі »
Любов Господня, мов небесний гай — У ньому стільки див нараз пізнаєш, Коли сягнеш за тайни виднокрай, Аби збагнути: меж Любов не знає…
Читати далі »
Коли перший промінь тонесеньким пальчиком торкнувся темної криги неба, він зовсім не був певний, що весь оцей задубілий огром так хутко розтане…
Читати далі »
Засурмлять електрички в Києві золотоглавім, витрушуючи на всі боки геніїв нових, а я собі стану на вершечку хисткого полум’я любові твоєї, Біла Церкво моя…
Читати далі »