Павло Гірник

Часом сниться мені ледь задихане скло

Часом сниться мені ледь задихане скло
І холодна-холодна безлюдна дорога
Повз похилий вітряк у забуте село,
Де ще є криниці, а не чути нікого.

І по чорній траві я ступаю на крок,
І, поклавши на корбу затерплу долоню,
Витягаю з криниці гарячий пісок,
Що тече поміж пальцями і не холоне.

І здається, що має лягти на траву
Ледь означена тінь, як з німого одчаю
Я постукаю в двері і тихо позву
Тих, кого не зустрів і кого вже немає.

…Скло поволі тьмяніє, і сірий пісок
Завіває чиїсь голоси на папері,
І здається мені, що це зовсім не сон,
І нікого нема, а я стукаю в двері…

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle