Це подвиг – жить на хуторі в ці дні.
На ферму йти (і що там кажуть – вранці)
в полярну ніч, на позивні півнів,
Горпині-бабі а чи бабі Маньці.
Бо ж треба дать народу молока.
Ото й живуть, як за полярним колом,
дві зарплатні: і пенсія, й така –
і все твоє, що в темряві навколо.
І наїжджа правління і район
у світлу мить, а не в полярні ночі,
щоб бить бабам, як тим святим, поклон,
від тих ікон у бік відвівши очі.
Во Сочі чи столиці не для всіх.
І там робочі – та нові закони.
А тут – мов літописний перебріх
чи Атлантида, що повільно тоне.
Старі баби, і істина стара,
і хутори давно вже застарілі,
цивилізація стира їх і стира
у поступі до головної цілі.
Та ніч зимова ця болить мені.
Чи щось не так. Забули. Не відчули.
А кишлаки маленькі і аули?
То подвиг – жить на хуторі в ці дні.