Був будиночок, сад яблуневий...
Залишилися лавка і тин.
Був стомісячний спілий, липневий
Дивний вечір, як сам Лебедин.

Сухозлотка од фар на муравці,
Чийсь транзистор кохану зове.
Я сиджу на струхлявілій лавці,
Зграя літ лебединих пливе.

З-поміж них найбіліша лебідка
Пригорнулась до серця крилом,
Що пливла в сороковому влітку
Над хмільним яблуневим теплом.

Якщо ти залишилась на світі
По сей бік вибухових лавин –
Хай привидяться липнем налиті
Чаші яблунь в далекому літі,
Коли нам лебедів Лебедин.