Був будиночок, сад яблуневий...
Залишилися лавка і тин.
Був стомісячний спілий, липневий
Дивний вечір, як сам Лебедин.
Сухозлотка од фар на муравці,
Чийсь транзистор кохану зове.
Я сиджу на струхлявілій лавці,
Зграя літ лебединих пливе.
З-поміж них найбіліша лебідка
Пригорнулась до серця крилом,
Що пливла в сороковому влітку
Над хмільним яблуневим теплом.
Якщо ти залишилась на світі
По сей бік вибухових лавин –
Хай привидяться липнем налиті
Чаші яблунь в далекому літі,
Коли нам лебедів Лебедин.
Засмутилось кошеня — Треба в школу йти щодня. І прикинулось умить, Що у нього хвіст болить.…
Читати далі »
Важучі кетяги краси Галузки вигнули бузкові, Немов не справжні, а казкові Суцвіття з перлами роси…
Читати далі »
Осінній день бухикав хрипко, Укрившись хутром листяним. За сторчаком хворостяним Зурмила бджіл прощальна скрипка…
Читати далі »
Зовсім голенькі купались дівчата. Ніч була тепла, Імла як смола. Блиснула блискавка…
Читати далі »
Ми – ковалі своєї долі»,– Старий вівчар казав щодня. Його в комунівській квасолі За землю вбила куркульня…
Читати далі »