Іван Нечуй-Левицький

Бруховецький та Тетеря

Після гетьмана Юрия Хмельницького на Українї стали два гетьмани. На східній Українї, на чорній раді в Ніжині 1668 року, козаки й народ вибрали гетьманом Івана Бруховецького, на західній Українї, в Корсунї, козацька старшина настановила гетьманом Павла Тетерю. Од того часу Україна роздїлилась на дві половини по Днїпро: Полтавщина й Чернігівщина зостались під московським царем; Київщина, Волинь та Поділє знов піддались під польского короля. Обидва гетьмани хотїли зіпхнути один другого з місця і забрати в свої руки всю Україну, і разом з ними Москва й Польща вмішувались в українські дїла, піддержували кожна свого гетьмана і хотїли силою завоювати собі другу половину України. На Українї почались війни без перестану. Обидва гетьмани з польским та московським військом мережили Україну вподовж і впоперек, брали городи й села, руйнували, палили, накликали Татар, Поляків, Москалїв. Правий, західний берег став пустинею. Народ втїкав на далекі степи в Катеринославщину, в харківську, воронїжську ґубернїї, на Дін. Народ назвав сей крівавий час »руїною«.

Столицею Бруховецького став Переяслав; столицею Тетері зостав ся давний гетьманський город Богдана Хмельницького, Чигирин. Обидва гетьмани поглядали завидливими очима через Днїпро і збірали ся напасти один на другого. Бруховецький тихенько розіслав листи по Київщинї, в котрих підмовляв народ встати на Ляхів і вигнати їх з України. Тетеря послав Петра Дорошенка за Днїпро. Дорошенко засїв в Кременчузї. Бруховецький просив собі у царя на поміч московського війська, Тетеря кликав на поміч польске військо.

Московський цар не дуже квапився, посилати Бруховецькому поміч. Він тодї воював з Польщею і Поляки страшно побили московське військо. В 1661 року, при Кушликах, в Литві польске військо розбило московських воєвод Хованського та Ордина-Нащокина. Двадьцять тисяч Москалїв полягло на місцї. Поляки одняли од Москви всю Литву й Білу Русь. Московський цар послав Бруховецькому трохи війська з своїми боярами, та в Сїч пять сот Москалїв та Донцїв з Касоговим на поміч запорожському отаманові Сїркові. А тим часом Тетеря послав до короля посланців Гарадзу та Олїстратенка і просив, щоб король чим скоріще приходив на Україну з військом. Король хапав ся на Україну, бо в Тетериній гетьманщинї вже починав ся проти Польщі страшний народний бунт. Його розпочав в Паволочі паволоцький полковник, Іван, на прізвище Попович. Козаки й народ звали його паволоцьким попом.

Іван Попович був син сьвященика з місточка Ходоркова. Ще в молодих лїтах він служив у війську Богдана Хмельницького і ходив на Білу Русь виганяти польских панів. За Юрия Хмельницького він уже був полковником в Паволочі, зайнявши місце Богуна, котрий перейшов полковником у Винницю. Але як настав гетьманом Тетеря, Поповичові стало дуже скрутно. Тетеря тяг до Польщі, любив польских панів, знов напустив Поляків та жидів на Україну. Попович ненавидів Польщу, польских панів та жидів, стояв за народ і тягнув до Москви, бо сподївав ся од Москви добра для народа. Він хотїв прилучити західну Україну до Бруховецького і посилав листи в Київ до московського воєводи, просячи од його помочі. Тетеря дізнав ся про те, що він задумує вигнати Поляків з України ще й передатись московському цареві, оддав його під суд і засудив на смерть. Київський митрополїт Діонизий Балабан та чернець Юрий Хмельницький упрохали Тетерю дарувати йому жптє, вважаючи на його молоді лїта. Тетеря помилував Поповича, але з тим, щоб він постриг ся в сьвященика. Не минуло й півроку, а Попович знов почав слати листи в Київ до московського воєводи. Воєвода обіцяв послати йому поміч. Попович прибув в Паволоч і його знов вибрали козацьким полковником, не вважаючи на його попівську рясу. Попович підняв повстання проти Поляків. Народ і голота ненавидїли польских панів, не любили й Тетері за його ласку до Поляків і почали приставати до Поповича. В Паволочі вирізали всїх Поляків та жидів. Повстання зайняло ся. Попович розіслав загони і народ почав вирізувати та грабити Поляків та жидів, скрізь в місточках та в селах. Тетеря зібрав військо і обступив Наволоч. Попович послав просити помочі до Бруховецького, а сам запер ся в Наволочі. Поміч не прийшла і Попович, жалуючи город і людей,, сам оддав себе в руки Тетері. Тетеря звелїв мучити Поповича: йому терли горячим каменем тімя, прикладали до боків розпечене зелїзо, а далї поодрубували руки й ноги і покинули його ще живого, а потім спалили його тїло. Се повстання так налякало Тетерю, що він просив, короля, аби як можна скоріше подати йому поміч і привести польске військо на Україну.

Після Покрови, 8. жовтня 1663 року, польский король Ян Казимір прийшов на Україну і став у Білій Церкві, за шістьдесять верстов. од Київа. Ян Казимір тілько що одвоював од московського царя Олексїя всю Білу Русь і тепер хотїв одібрати і всю Україну. В короля було небогато війська, але до його пристали Тетерині козаки, йому послав Татар і кримський хан. В Білу Церкву прибув до короля гетьман Тетеря і з ним тринадьцять полковників, вірних королеві; між ними були: Ханенко, Милешко, Гоголь, Богун та Гуляницький. Духовеньство прислало од себе привитати короля архимандрита Гедеона-Юрия Хмельницького. Саме тоді вибрали в Києві митрополїта Йосифа Тукальского. Королю се не зовсім сподобалось. Тукальский не любив Польщі. В Києві сидїв в той час архиєрей Методий, приятель Бруховецького, а ще більший приятель московського царя, котрий, хотїв навіть настановити його київським митрополїтом. Методий писав в Москву про все, що робилось на Українї. Він зараз дав звістку в Москву, що польский король прийшов в Білу-Церкву і просив царя, щоб він, як можна скоріше, прислав на поміч Бруховецькому московське військо. Тимчасом, 13. листопада перед пилипівчаним пущенням, король з козаками та з Татарами дійшов уже до самого Днїпра, став у Ржищеві над Днїпром і почав перевозити своє військо за Днїпро. Татари переплили через Днїпро коло Трипілля, по своєму звичаю, держачись за кіньскі хвости. Бруховецький стревожив ся, слав до царя лист за листом, щоб цар скоріше присилав на поміч військо, а цар помочі не посилав. Князь Ромодановський, котрий стояв з московским військом в Білгородї на українській границї, розпустив Москалїв до дому. Натомісць з Москви приїхав до Бруховецького царський посланець, Башмаков. Він привіз гетьманові умову, написану ще гетьманом Юрием Хмельницьким і велїв гетьманові підписатись на тій умові і сповнити її. В тій умові був один пункт, в котрому говорилось, що гетьман повинен збірати податки на Українї і одсилати в царську казну. Гетьман і старшина довго сперечались, але мусїли підписатись. Башмаков пригадав їм, як сьвятий апостол Павло сказав: «Раби повинні покорятись своїм владикам«. Козаки стали вже царськими рабами.

Окрім того Башмаков передав гетьманові царський приказ, щоб він позаписував на папір всїх козаків, міщан, селян, їх землю, хуторі, млини, пасїки, худобу, щоб по тих записах з усього збірати в царську казну податки. Бруховецький говорив, що польский король перевозить військо через Днїпро, що біда висить над головою, записувати людий та землі тепер ніколи. Одначе нїгде було дїтись, коли так щедро поступив ся цареві. Гетьман мусїв обіцяти окрім того, що він буде харчувати московских воєвод і їх військо, що цар насадив в кожному українському городі: він записав на кожного московського воєводу по млинові на двоє колїс (добрі були животи в московських воєвод!) полковникам по пятьдесять восьмачок, підполковникам та майорам по двадцять пять, капітанам по двадцять, прапорщикам по десять, москалям по чотирі восьмачкі житнього борошна на рік. А війська на поміч гетьманові все таки не прислали з Москви.

Тим часом настала зима. Після Різдва 1664 р. король стояв уже за Днїпром. З ним йшли значні польскі воєводи Чарнецький та Маховський. В короля було небогато війська. Щоб запобігти ласки в українських селян, король викупив з неволї Татар українських бранцїв і пускав на волю.

В Київщинї почали ся повстаня проти короля і Тетері. Його підняв славний запорожський атаман Іван Сїрко. Сїрко не любив Польщі та польских панів, не любив і Тетері за те що він тягнув до Поляків. Він був дуже прихильний до простого народу і ждав од московського царя добра для народа. Сїрко стояв за царя і хотїв привернути цілу Україну до Бруховецького. Цар прислав в Сїч, на поміч Сіркові, Косогова. Поміч була невелика. Косогов привів всього-на-всього тридцять доньских Козаків та шістдесять Калмиків, дикого народу, що живе аж коло Каспійського моря.

Сїрко кинув ся в Крим, щоб не пустити Татар на поміч королеві, взяв Перекоп, спасав його, почім зачав пльондрувати татарські села під Перекопом, понад Днїпром та Дністром, побив велику силу Татар, набрав всякого добра і кинув ся на Поділє на річку Бог. Селяни й Козаки зачувши про Сїрка, кинулись на Поляків та на жидів, начали їх вирізувати та грабити. Брацлавський та Кальницький полк. Могилїв, Рашків, увесь уманський повіт одкинулись од короля і піддались під московського царя Сїрко задумав одняти од Тетері всю правобічну Україну і оддати цареві.

В кінци мая Чарнецьский з Тетерою напали на Бруховецького, били ся з ним цїлий день од ранку до самоге вечера.

Вступаючи в гетьманщину Бруховецького, Поляки не набрали з собою доволї харчів та сїна для коний. Вони сподівались достати собі запасів, завоювавши українські городи, але вийшло инакше. Городи не здавались. Харч та сїно прийшлось добувати силою, однимати в людий по селах. Козаки Бруховецького нападали на Поляків, однимали вози з хлібом та з сїном і вбивали польских жовнірів. Полякам прийшлось брати городи силою, а таких городів було мало не триста.

Поперед усього Поляки напали на Воронкове, ограбили його й спалили. Потім вони обступили Боришполь і почали кидати в город бомби. Город загорів ся. Боришпольцї ждали на поміч мосовського війська, а військо не приходило. Тодї духовенство подало раду, оддати город. Ворота одчинились. Поперед усїх вийшло духовенство, а за ним вийшли Боришпольцї; вони вели з собою звязаного сотника Собу і оддали його Полякам. Соба~не хотїв оддавати города Полякам і давав раду стояти проти Поляків. Поляки не зачіпали людей, не кинулись різати, але забрали ввесь хлїб в городї.

Була страшна грязюка. Полське військо на силу тягло ся далї до Остра. Остер стояв в кутку над Десною і маленькими річками Остром та Папроком, там де вони вливають ся в Десну. По один бік города було страшне болото, по другий бік стояла твердиня. Вода в той час дуже прибула і підтопила город. Взяти город було дуже трудно, але на щастя Поляків зразу вдарили морози та такі здорові, що через кілька днїв можна було ходити по леду. На Миколи Поляки накидали по леду хворосту і почали підступати під город, а військові слуги кинулись по селах, порозбірали хати і почали ставити мости. Через мости покотили гармати і почали бити на город; піше військо полїзло через вали. Козаки одбилн Поляків, але опівночі втїкло з города московське військо. Король обіцяв помішували Остерцїв, як вони самі оддадуть город; він став на кватирі в передмістї, в одній хатинї, розпустив військо на кватирі по селах на одпочинок.
Так Поляки стояли цїлі Різдвяні сьвятки. Вони ждали, поки минуть страшні морози, котрі вдарили несподівано.

Тим часом друга половина польского війська, під рукою польского воєводи, споляченого Українця, Чарнецького, пішли на другий бік од Остра забірати городки та села. До Чарнецького пристали козацькі Тетерині полковники Богун та Гуляницький. Поляки взяли Ромен. В Ромнї люде випустили московське військо й самі повтїкали, покинувши хати пустками. За Ромном поздавались і другі городки та села не стільки Полякам, скільки Богунові, котрого ймення було славне між козаками.

Одно Манастирище довго не оддавалось. Поляки взяли його, ограбили людий і оддали в полон Татарам.

Набравши в полон україньских людей, Татари більше не хотїли помагати королеві і пішли собі в Крим. Король просив їх зістатись Татари не послухали. Тодї король послав звати до себе Тетерю, котрий стояв за Днїпром. Тетеря, доставши од короля приказ, перейшов через Днїпро і простував до короля з своїми козаками через Прилуки.

Зараз після Різдва, 1664 року, король Ян Казимір задумав іти просто на московське царство і виступив з військом з Остра. Поляки поминули Ніжин, бо в Ніжинї була дуже сильна твердиня, і прямували до гряницї московського царства. По дорозі трапилось над самою Десною місточко Солтикова-Дївка. Кругом місточка були насипані вали, обгорожені частоколом. Кінець місточка стояв замок, збудований кругло на спосіб місяця-молодика. З трьох боків замку текла річка. В тому місці вода ніколи не замерзала, бо на дні ріки було богато джерел. Замок і місточко були в руках одного Донця, на прізвище Трикача. Козаки затопили порони в водї і думали витягти їх тоді, як прийдесь ся втїкали од Поляків.

Корольовий трубач приїхав до валу і закричав, щоб козаки оддали Полякам місточко. Козаки крикнули, що Солтикова-Дївка залежить не од короля а од царя. Трубач од'їхав і знов приїхав вдруге. Козаки почали на його стреляти. Тодї король звелїв Полякам наступати на місточко. Було вже над вечером. Загреміли гармати. Дим підняв ся хмарами, аж на дворі стемнїло. Кулї полетіли в місточко. Поляки полїзли на вали. Козаки так почастували їх шаблями, що Поляки одступились од валів. Козаки вискочили зза валів і почали бити Поляків. На дворі почало смеркатись. Поляки покотили поперед себе застави з колодок, щоб заслонити себе од козацьких куль, але козаки знов одкинули Поляків. Вже настала ніч, а битва тягла ся. В той час, як козаки бились на валах, польскі військові слуги пішли шукати на річцї броду і натрапили на затоплені порони. Слуги перекопали греблю. Вода шубовснула в прокіп і порони виринули з води. Поляки скочили на порони, і підплили під самий замок і почали рубати частокіл. В замкові були самі молодиці та дїти, котрих сховали там козаки. Прислуги дали знати в польский стан. Польскі жовнїри напали на замок, прикотили тарани і проломили таранами стїни. Козаки почули, покинули вали і побігли в замок спасати жінок та дїтий, але опізнились.

— Згода! просимо милости! — закричали козаки.

Поляки обіцяли помилувати їх, як вони здадуть ся їм. Козаки одчинили ворота: »Нема вам милости!« закричали Поляки, вскочивши у ворота темної ночі, і почали рубати в пень козаків, жінок і дїтий.

Один польский капітан хотїв спинити одубілих Поляків, але його скалїчили. Десять тисяч народа вирізали польскі жовнїри. Трубач упав з простреляним горлом.

Після такото крівавого дїла король рушив на Сосницю: В Сосницї не було полковника; війська було небогато, і козаки самохіть оддали город королеві. З Сосницї король пішов на місточко Нові-Млини. В Нових-Млинах зовсїм не було війська: воно й необоронялось. Поляки перейшли через його і за місточком розспяли шатри і розіклали багаття. Один польский воєвода Пражмовський віз з собою багато гроіпий^ дорогої посуди од королівського стола і всякі папері. Він став на ніч в місточку. Про се довідав ся конотопський сотник Нужний і з своїми козаками несподівано вскочив в місточко. Пражмовський ледві встиг вискочити і втїкти, а всї гроші, дорога королівська посуда, папері, навіть військова срібна чернильниця, все попалось в козацькі руки.

Король хотїв іти на Батурин, де стояв Бруховецький з головним козацьким військом, але королівські посланцї довідались, що в Батуринї велика твердиня і богато війська. Король покинув Батурин і рушив на Путивль. Тут Поляки довідались, що туди прийшло сьвіже московське військо, і король повернув до Глухова.

Глухів був крайний український город, недалеко од границї московського царства. Взявши Глухів, король міг набігти на московське царство. Він звелїв взяти Глухів. Ставши станом за кілька верстов од Глухова, король звелїв Чарнецькому з пішим військом та з гарматами йти на приступ.

Кругом Глухова йшли два вали і два рови. Козаки поправили вал і були готові битись на смерть. В городі були козаки глухівської сотнї під рукою Дворецького і генерального суддї Животовського, було трохи московського війська. В город збігло ся богато людий з околиці, щоб сховатись од Поляків. Чарнецький підступив під город. Поляки з трьох боків вдарили на Глухів. Проти самих воріт вони насипали шанець, поставили на його гармати і почали кидати в город кулї. Піше військо з двох боків полїзло на вали. Козаки одбились од Поляків, вискочили за вали і прогнали їх. Тоді король звелїв підкопатись під город. Поляки почали підкопуватись під землею двома рукавами: один рукав вели під одну браму, а другий під другу браму. Вони хотїли накласти в ті рукави пороху й зірвати брами та вали і через зірване місце кинутись в город. Як рукави були вже готові, Поляки вкотили туди кільки десятків бочок пороху. В одному рукаві запалили порох. Зірвали одну браму і частку вала. В проломане місце на валу кинулась польска піхота. Поляки лїзли на вал, втикали там польскі знамена, рубали частокіл, але козаки скидали їх з вала в рів. Поляки летіли сторч. Козаки стреляли на них зверху з рушниць. Ті що повтїкали, розказували, що вони через частокіл бачили другий такий самий вал, котрий було трудно взяти, так як і перший. Тисяча Поляків була вбита на валах, і вони мусїли одступитись.

В другому рукаві під землею не запалив ся порох, а ті козаки, що стояли коло валу і були на поготові кинутись в проломане порохом місце, стояли, кричали та стреляли на вітер: навпісля виявилось, що ті Тетерині козаки змовились з глухівскими козаками, щоб недатп Полякам влізти в город.

Приступ на город не вдав ся. Настала ніч. Вдарили страшні морози. Полякам приходилось круто од холоду й голоду. Кватир не було, не ставало й хлїба. Прийшла звістка, що Бруховецкий з своїми козаками та з Москалями наступає з Батурина і хоче вдарити на Поляків збоку. Королеві прийшлось кидати Глухів і йти на Бруховецького. Поляки день і ніч держали запряжених коний і Бруховецький з московським воєводою Ромодановським стріли ся з Поляками. Закипіла битва. Поляки не встояли і повернули на Новгород-Сїверський. Ромодановський пустив ся за ними і догнав в Пирогівцї на перевозі через Десну. Лїд почав розтавати і став уже крихкий. Поляки насилу встигли перескочити через Десну і король пішов в Новгород-Сїверський. В Новгородї-Сїверському не пустили Поляків. Тодї король оддїлив собі частку війська і пішов у Литву, а Чарнецькому та Собєскому звелїв вести другу половину війська назад за Днїпро, в Тетерину гетьманщину, де вже почало ся повстання проти Поляків та Тетері.

В той час Поляки дізнались, що під Глуховом Тетерин козацький полковник Богун зрадив Поляків і переказував Глухівцям все, що задумували на війнї Поляки. Поляки дізнались, що Богун змовив ся з Бруховецьким і з Москалями напасти на короля саме тоді, як він мав перевозити військо через Десну. Поляки присудили Богуна на смерть і розстреляли його. В той час як Богун задумав зрадити Поляків під Глуховом і передатись московському цареві та Бруховецькому, в той час в Глухові Бруховецького козаки хотїли зрадити царя і передатись королеві. Вони посадили московського воєводу Лопухина в тюрму і засипали землею живими тридьцять Москалїв. Глухівський протопоп Шматковський на силу вговорив козаків зістатись вірними цареві і незачіпати московського війська. Нещасні козаки зовсїм були збиті з пантелику царем, королем та двома гетьманами, котрі шарпали кождий до себе нещасну Україну.

В той час, як король з військом стояв під Глуховом, Тетеря йшов до його з своїми козаками на поміч. Він забірав по дорозї невеличкі городки та місточка. Одні оддавались йому самі самохіть, другі боялись Тетері і одчиняли перед Тетерею ворота; він повернув од Лохвицї на Годяч, але в Годячі було богато війська. Тетеря бояв ся брати його приступом і повернув на Глухів. Під Глуховом він уже не застав короля. Король пішов з військом в Литву. Тетеря з Чарнецьким вернулись назад через Днїпро в київську Україну.

Так скінчив ся похід короля Яна Казиміра на Східну Україну. Він не повернув її до Польщі і тільки зруйнував багато сїл та городів і наробив богато лиха в Полтавщинї та Чернигівщинї. Як тільки вийшли звідтіль Поляки, московські воєводи почали карати ті городи, котрі по добрій волї оддались королеві. З Переяслава вийшло чотирі тисячі Москалїв на Воронків і почали карати їх, за те, що вони оддались королеві; звідтіль вони пішли на Боришполь і ограбили людни, потім вернулись у Воронків, спалили городок, побили богато людий і вернулись в Переяслав. Але за те тут проти їх збунтувались Українцї і стріли їх кулями з гармат, так що вони мусїли втїкати в Київ. Сам Бруховецький жорстоко карав ті городи, котрі самі приставали до Поляків.

Тетеря з своїми козаками та з Поляками одступав ся до Днїпра. Тепер Полякам приходилось круто. Бруховецького козаки шарпали їх по дорозі, а найбільше в лїсах та на болотах і з заду, і з боків, і спереду. В селах люди не давали їм нї хлїба, нї сїна. Поляки потратили коней і мусїли йти пішки, ще й нести на собі сїдла і сами од голоду насилу волочили ноги. Тетеря й Чарнецький насилу долізли до Днїпра. На Днїпрі рушилась крига. Одні перепливали через Днїпро на човнах та байдаках, поміж пливучими шматками криги, другі переїзджали на саночках там де ще стояв лїд. По другий бік Днїпра їх уже ждав Сїрко, що підняв Київщину проти Тетері й Поляків. Сїркові козаки стріляли на тих, що приставали к берегу. Сам Сїрко стояв па березї на тому місцї, де перевозив ся Чарнецький. Але Чарнецький перехитрив Сїрка. Він звелїв розпалити на березї здорове багаття і пустив славу, що в тому місцї буде перевозитись через Днїпро, а сам тимчасом пішов вище по Днїпру і переїхав на другий берег просто у Іржищева. Сам Чарнецький з своїм полком переплив ріку вплав верхами на конях серед пливучої криги. Сїрко кинув ся туди, де горіло багаття, але там Поляків не було, а поки він добіг до Іржищева, Поляки вже перейшли Днїпро. Тільки що Сїрко хотїв кинутись на Поляків, йому дали знати, що Татари вертають ся до дому і ведуть з собою великий полон людий та товару. Сїрко кинув ся на Татар, розбив їх і одняв од їх кілька сотень україньских бранців.

Переїхавши через Днїпро, Тетеря став з своїми козаками під Вільхівцями. Він забажав в своїй гетьманщинї бути. Сірко одняв уже од його половину його гетьманщини од Днїпра до Дністра, до самого Чигирина й за Умань.
Тетерю ненавидїли, звали його зрадником, лядським прислужником. Сулима й Сїрко піднимали народ проти Польщі й Тетері скрізь до самої Білої-Церкви. В час того повстання пропав і Іван Виговський, бувший гетьманом після смерти Богдана Хмельницького.

Іван Виговский служив тоді в короля за київського воєводу. Він мав багато ворогів і між ними гетьмана Тетерю й полського воєводу Маховського. Ще давно, за життя Богдана Хмельницького, Тетеря був переяславським полковником і не любив Виговського, що був при Богданї генеральним писарем. Після того Тетеря оженив ся з вдовою Данила, брата Івана Виговського, Оленою, дочкою Богдана і забрав собі велике її приданне, котре дісталось би Іванові Виговському. Ставши зятем Богдана, Тетеря загарбав собі багато Богданового скарбу, мабуть тим що Богданів син Юрий постриг ся в ченцї. Виговский і собі хотїв забрати ті скарби. Тетеря почав з ним позиватись в польский суд і щоб не випустити із своїх рук скарбу, він задумав згубити Виговського. Як тільки в Київщинї почало ся повстання проти короля, Тетеря написав до короля, що повстання піднимає разом з Сїрком та Сулимою, Виговський, митрополїт Тукальский і Гедеон Юрий Хмельницький, що вони задумали одняти од Польщі правобережню Україну і передати московському цареві. Король тодї стояв під Глуховом і не пойняв віри Тетері, але написав до Виговського ласкавий лист, щоб він поклопотав ся як найшвидче погасити повстання.

Як, Тільки Тетеря вернув ся в свою гетьманщину, король написав до його лист, щоб він як можна скоріше постинав голови всїм верховодам повстання. Тетеря зрозумів, що до тих верховодів можна сьміливо прилучити і самого Виговського.

Тимчасом повстанці з Сулимою взяли Лисянку, взяли Ставище на Гнилому Тікичі і прогнали Маховського з Поляками до Білої-Церкви. Тетеря пішов на поміч Маховському і вони вдвох прогнали Сулиму до Рокитної, де був убитий сам Сулима. В той час Виговський сидїв в Хвастові і видав приказ по своєму воєводстві, щоб уся шляхта з'їзджалась на сойм в Житомир. Але польска шляхта вже не йняла йому віри, кричала, що Виговський зрадив Польщу, і не хотїла їхати на сойм. Виговського вороги намовляли шляхту і розпускали славу, що він став прихильником московського царя.

Почувши, що дїєть ся під Білою-Церквою, Виговський поїхав туди, щоб побачитись і переговорити з Тетерою, але вже не застав Тетері. Тетеря вже погнав ся за повстанцями під Рокитну. Виговський поїхав в Рокитну. В Рокитнї йому привезли од Каховського лист, щоб він їхав в Корсун на раду про дуже потрібне дїло. Виговський приїхав в Корсун до Маховського і застав там Тетерю і кількох польских воєнних, що зібрались нібито на воєнну раду.

— Треба-б нам порадитись, як би скоріще задавити повстання і вигубити верховодів, котрі піднимають чорний народ на бунт, сказали декотрі на радї до Виговського.

Тільки що Виговський почав говорити, Маховский і Тетеря разом перебили його і назвали його зрадником і верховодом в повстаннї.

— Ви не докажете сього і ніхто сього не докаже, сказав Виговський. Йому показали засьвідчення тих козаків, котрих уже покарали смертию і котрі в муках перед смертю наговорили на Виговського. Виговський одговорював ся тим, що чоловік готов наговорити всякої всячини, як його мучать та випитують. Його не слухали і говорити єму не дали. Воєнна рада стала несподївано воєнним судом над Виговським.

Тетеря й Маховський звелїли читати воєнний приказ, в котрому значилось, що за такий переступ, в якому обвинуватили Виговського його повинні покарати смертю.

— Ви не суддї! — сказав Виговський, ви не маєте права читати менї приговор. Я воєвода й сенатор: мене може судити тільки король та сенат.

Виговського не слухали. Наставав вечір. Судї вийшли мовчки. Сторожа вхопила Виговського під руки і повела в одну хату, котра повинна була стати для його замісць тюрми. Кругом хати поставили сторожу.

Смерком в хату ввійшов один офіцер Маховського й оповістив Виговському, що його ро.зстрелять сьвітом.

Виговський заплакав і спитав: де король? Принаймні дайте менї написати до короля.

Його не послухали. Тілько стало розвиднюватись, в хату ввійшла сторожа. Виговський стояв на колінах перед образом і читав акафист Богородиці. Йому сказали, що вже час йти на смерть.

— Дайте менї вмерти по християньски? Пришліть до мене православного сьвященика,. щоб висповідав мене і запричастив, — просив Виговський.

Сторожа його не слухала і потягла з хати. Тільки що Виговський вийшов за поріг, польскі жовнїри, вже зарані поставлені під хатою з рушницями, вистрелили в його в самі груди.

Так безвинно згубили зі сьвіта Виговського Тетеря та Маховський: його зрада Польщі не була доказана. Виговського жінка, з роду Стетковичів, як тільки почула про страшну смерть чоловіка, впала і тієї-ж хвилї вмерла.

Звістка про смерть Виговского рознеслась по Українї між народом і ще більше зненавидїли Тетерю. В самому Чигиринї знайшли ся Тетерині вороги, котрі хотїли звести його з сьвіта: вони послали за Днїпро до Бруховецького і накликали його на Тетерю.

Весною, в місяці марцї, Бруховецкий з Переяслава розіслав по Тетериній гетьманщинї листи, в котрих оповіщав, що слїдком за побитим королем і прогнаним Тетерею він вступає сам в Київську Україну з московським військом і щоб народ приставав під його гетьманську руку. Після того сам Бруховецький переїхав через Днїпро коло Сакирної в Черкащинї і послав лубенського полковника, Гамалїю з козаками на Черкаси. Гамалїя спалив Черкаси і села кругом Черкас і пішов на Чигирин, де сидїв Тетеря. Чигиринцї послали до Чарнецького просити собі помочі. Тим часом Бруховецький з Сокирної послав в Київ просити в московського воєводи війська та гармат. Воєвода послав до його москалїв з нїмцем Страсбухом. Москалї не встигли дійти до Сокирної: дорогою їх перепенив хорунжий Собіский з польским військом і розбив. Сам німець утїк перший. Між москалями попав ся той конотепський сотник, Нужний, що так зручно в ночі забрав в Нових-Млинах дорогу королеву посуду та гроші. Поляки присудили повісити його, але він сам просив, щоб його посадили на палю, бо, як він казав, батько його вмер такою смертю.

Не діждавшись москалїв, Бруховецький пішов на Чигирин, щоб попередити Чарнецького. Чарнецький в той час послав військо в Чигирин, а сам побіг в Крим просити собі на поміч орду. Не заставши в Криму хана, він побіг в другу орду в Буджак і привів з собою двох султанів з кілька тисячами Татар. Чарнецький дозволив Татарам брати в полон ті городи й села, котрі не оддадуть ся Полякам. Татари розійшлись загонами по Київщинї, а Чарнецький прибув у Васильків і запросив до себе митрополїта Йосифа Тукальского, архимандрита Юрия Хмельницького і ще кілька поважнїйших духовних і почав ласкаво вговорювати їх, щоб вони намавляли народ та козаків не бунтувати ся проти короля, обіцяючи за те королівську ласку. Митрополїт подякував за королівську ласку, але сказав, що духовним людям не годить ся мішатись у воєнні та мирські дїла.

— Коли так, то ви поїдете у Варшаву до короля і самі розкажете йому, чому вам не годить ся вмішуватись у воєнні та мирські дїла, сказав Чарнецький, догадавшись, що духовні недуже прихильні до короля.

Чернецький ще дав духовним сторожу. Сторожа провела їх до Варшави. Там взяли Тукальского й Хмельницького і посадили в тюрму в твердинї, в городї Мариєнбурзї, де вони висидїли два роки.

Посадивши духовних в тюрму, Чарнецький рушив на Чигирин. Бруховецький мусїв одступитись під Бужин, де був Сїрко. Чарнецький ввійшов у Чигирин, взяв Суботів, маєтність Богдана Хмельницького. В Суботовї Чарнецький сам колись сидїв в полонї, попавшись Богданові в руки в битві на Жовтих-Водах. Чарнецький звелїв розкопати могилу Богдана і його сина Тимоша в церкві і викинути їх кістки. Звідтіль Чарнецький пішов на С.теблів. Він послав трубача, щоб стеблівцї оддали місто. Вони не схотїли і Чарнецький звелїв наступати на Стеблів. На біду в той час запалив ся порох в церкві, де був склад пороху. Церкву зірвало. В самий переполох Поляки стали рубати ворота. Стеблївцї здали місточко. Татари кинулись грабити і самі побились за добуток.

Чарнецький зійшов ся з Тетерею і пішов на Бруховецького, котрий з Вужина пішов у Канів і засїв у йому.

В кінцї мая Чарнецький з Тетерою напали на Бруховецького і били ся з ним од ранку до самого вечера і нічого не вдіяли. Поляки й Тетеря мусїли одійти од Канева і одпочивати шість день. Семого дня Чарнецький знов напав на Канев, вдарив на піших козаків Бруховецького, та на Москалїв, та все таки нічого не вдїяв. Він опустив ся від Канева під Корсун, а далї під Білу-Церкву і напав на Ставища. Ставищани стояли за царя і не пустили Чарнецького. Вони вирізали всїх польских жовтрів, котрі зістали в Ставищах, і навіть поранених, котрі зїстали в лязаретї. В городї заперлось шістьнадцять тисяч народа. Дачко й Булганий звелїли викопати кругом валів рів. З насипаної землї вийшов другий вал кругом Ставища. Народ глузував з Поляків, стоячи на валах. Чарнецький обїжав своє військо, убраний в бурку з тигрячої рябої шкури. На його кричали з валів »ото ряба собака!« Гордий пан розлютував ся і звелїв Татарам сплюдрувати всю околицю округом Ставищ і палити в город з гармат. В городї згоріло богато домів. Дачко був убитий. На його місце вибрали сотника Чина й Подобню. Поляки полїзли на вали на приступом. Козаки одбили їх і вибили всю польску піхоту. Тоді Чарнецький звелїв обгорнути город військом. Ставищане од голоду мусїли здатись. Вони звязали і привели до Чарнецького тринадцять чоловік, між ними Чина і Подобню. Чарнецький взяв з Ставища для Татар великий викуп, поставив два полки і одняв дзвони, за те, що в їх дзвонили, скликаючи народ з сїл против Поляків. Під Ставищами поранили самого Чарнецького. А Тетеря пішов з військом на Поділлє, щоб не дати людям зібрати хлїб і присилувати їх піддатись королеві. Він розіслав листи, в котрих був намальований хрест та образ Богородицї. Тетеря заприсягає ся тим хрестом, що Поляки більше не будуть панувати на Україні. Але Тетері нїхто не йняв віри. Простий народ знав добре польских панів та Тетерю.

Од самих жнив 1664 року, всю зиму і до других жнив 1665 року тягла ся війна Бруховецького з Тетерею та з Поляками. Військо Бруховецького все стояло в Каневі, а Чарнецький та Маховський з Поляками кидались скрізь по Київщинї, як опечені, брали городи, руйнували, палили, вирізували людей, та в їх не було сили вигнати Сїрка, побити Запорожців та козаків Бруховецького. Городи й місточка вставали на Поляків, виганяли і вирізували польских панів, жидів та купцїв. Шляхта і жиди втїкали на Волинь. Кальннцкий, полковник Варениця, лисянський Височакц брацлавський Іван Сербин Дрозд покинули Тетерю і пристали до Бруховецького. Іван Сербин одняв од Поляків Умань та три городи: Бабани, Косенівку і Кисляк і вирізав всїх Поляків. Сїрко стояв недалечко од Уманї, в Торговиці і стеріг Україну од польских приятелів, Татар. Сам Броховецький стояв у Каневі і все писав до царя листи і просив у його московського війська, щоб зовсім добити Поляків та Тетерю. Але з Москви війська не присилали. Під рукою в Бруховецького служив тільки Косогов з невеличким військом з Данцїв та Москалїв, та й ті кидали службу, трохи не всї повтїкали.
Зимою цар прислав Бруховецькому з дворянином Протасєвим тільки чотириста москалїв та й з тих богато повтїкало до дому. Цар одписував до Бруховецького, що він не дає москалям харчі, морить їх голодом, бояре писали, що гетьманові треба посилати хиба мальованих людей, а не живих, а гетьман одписував, що тому неправда, що він харч видає, а москалї все продають, втїкають до дому, а дорогою нападають скрізь по Українї на людей, розбивають і граблять, а якийсь московський дворянин Василь Кікін, вертаючись до Москви, продав дорогою в Переяславі вісїм-десять восьмачок хлїба.

Тим часом Височан одняв од Поляків Лисянку й Ставище. Чарнецький не сподївав ся сього од Ставищан, напав на Ставище. Звелїв вирізати всїх людей і спалив Ставище до останної хати. Після того Поляки вирізали всїх людей, навіть малих дїтей в Боярцї. Після такого кровавого дїла люде з Корсуна, Білої Церкви та Черкас втїкали за Днїпро і селились на степах. Після того Чернецький поїхав до Варшави на раду, чи на сойм. Йому було тодї 66 лїт. Він заслаб дорогою. Під Дубном, в селі Соколівцї він звелїв нести себе в одну хату, висповідав ся і тут умер.

Після смерти Чарнецького повстання проти Польщі ще більше розгорілось. Овруцький полковник Децик, Іван Сербин, Остап Гоголь приводили до присяги цареві громади і села. До українських селян пристала цїла ватага Волохів; Дрозденко накликав багато Волохів у свою ватагу і послав в Рашків, маєтність Олександри Хмельницької, вдови Томата Хмельницького, просити в неї харчі для Волохів. Хмельницька тихенько послала до Поляків просити помочі. Дрозденко перехопив ЇЇ листи, напав на Рашків, одняв од Хмельницької хлїб і всї скарби ще й звелїв її вибити. Весною повстання ще більше розгоріло ся. Козаки розбили Поляків під Торговицею, потім під Вільшаною й Лисянкою. Четвертого квітня Дрозденко страшно розбив самого Тетерю і того таки дня Бруховецький послав Гамалїю під Корсунь. Гамалїя в ночи повів Козаків на Корсунь. Козаки полїзли через стїну і почали з криком рубати Ляхів. Всїх людий, з жінками й дітьми Гамалїя перевіз в Канїв. В самій Польщі проти короля збунтував ся один великий пан Юрий Любомирський. Ян Казимір викликав з України польске військо. Польский воєвода, Яблоновський, родом Українець, повів польске військо в Польщу. Сам Бруховецький виступив з Канева під Білу-Церкву, а почувши, що збіраєть ся орда і хоче напасти на його, уступив ся під Київ в Мотовилівку. В Мотовилівцї зараз вирізали всїх Поляків та жидів. В польских руках зостались в Київщинї тільки три городи: Черкаси, Біла-Церква, та Корсунь. З тих городів люди втїкали за Днїпро на далекі степи в Харківщину. Тетеря побачивши, що Поляки програють дїло, задумав утїкти в Польщу. Сїрко почув, що Тетеря втїкає в Польщу, напав на Брацлав і заграбив всю маєтність Тетері. Тетеря писав до короля, що не може далї зоставатись на Україні, забрав весь військовий скарб і з жінкою втїк в Польщу. Дорогою напав на його Сїрко і одбив од його казну. В Польщі видурили в Тетері всі гроші, що він набрав на Українї і що йому дістались за жінкою, дочкою Богдана. Тетеря втїк в Туреччину до молдавського господаря. Частка Козаків, в Київщинї, настановила на його місце гетьманом Степана Опару, котрий послав в Крим просити хана, щоб він затвердив його в гетьманстві. Всхідна половина України зосталась без гетьмана, поки не вибрали 1665 , року гетьманом черкавського, полковника Петра Дорошенка. А поки що Бруховецький, зовсїм безпечний од Поляків, покинув в Київщинї в обнятих городах козацьку сторожу, перейшов Днїпро, став в Гадячі і послав в Москву до царя звістку, що він їде в Москву побачити »пресьвітлі цареві очі«.

В осени перед самим Воздвиженнєм 1665 р. вїзджав в Москву гетьман Бруховецький з своєю старшиною. Два бояри виїхали йому назустріч за город. Бруховецький скочив з коня і дві чи поклонив ся до самої землї. Бояри спитали його про здоров ля і звелїли подати йому царського сірого коня. На коневі була дорога срібна позолочена збруя з дорогим камінням, вишитий золотом по срібному полї чупрак і аксамитове сїдло. Гетьман сїв на коня і бояри поїхали по обидва боки гетьмана. З гетьманом вступила в Москву козацька старшина з своїми слугами — всього 535 чоловік. Гетьмана з старшиною постановили на посланецькому дворі. Цар звелїв видавати всїм гроші на харч з свого скарбу. Шістьсот сїмдесять козацьких коний вигнали пасти на луки під Москвою. Через два дни 13. вересня гетьмана й старшину привели в царські покої. Всї цїлували царя в руку, а цар питав всїх про здоровля. Гетьман принїс цареві дари: мідну гармату, увойовану од Тетері, срібну гетьманську булаву, одняту од наказного гетьмана Яненка, арабського жеребця та сорок чабанських волів. З царських покоїв гетьман з старшиною вернув на свою кватиру. Зараз за ними сьлїдком приїхав царський ключник і привіз їм од царя обід. День був пісний: страва була пісна, з дорогої риби, білюги, осятрини, стерлядів та пирогів. За обідом пили дорогі вина за здоровля царя і його трьох синів. Після того гетьман просив приняти під царську руку всї українські городи, послати туди московських воєвод і забірати з їх податки в царську казну. Цар звелїв гетьманові написати ті всї пункти на папері. Гетьман не був скупий на чужу кишеню і поступив ся богато де в чому цареві, щоби здобути собі в царя ласки й гроший. Він написав, щоб всї податки з українських міщан та селян брати в царську казну; у всїх українських городах дохід з шинків повинен був іти в царську казну; а так само податки з млинів, пасїк і чужоземських купцїв; давні козацькі вольности зостають ся по давньому: кожний новий гетьман повинен їхати в Москву і брати булаву і знамя з царських рук. Київським митрополїтом повинен бути архієрей з Москви; в кожному українському місті з московським воєводою повинно бути ще й московське війско, а в кінцї всього в Москві нїхто не сьмів би звати Козаків зрадниками.

Цар прийняв усї пункти, окрім того, де говорилось про настановлення митрополїта в Київі з Москви. Цар хотїв попереду змовитись об тім з царгородським патриярхом. Але взагалї цар був дуже задоволений тими пунктами, бо гетьман оддавав йому в руки українські гроші, український скарб, і в Українї на городах мостив, рядом з козацькими полковниками, московських воєвод, котрі, перегодя, могли зовсїм зайняти місце полковників і забрати в свої руки всїх козаків (як воно потім, через сто лїт і сталось) Цар назвав Бруховецького боярином, а всїх полковників та осаулів — дворянами, себто подавав їм уже московські чини, як Польща ширила колись свої польскі чини. Гетьман був дуже радий. Цар покликав його на обід до себе в дворець і посадив його за столом третим боярином. Од того часу Бруховецький підписував ся на паперах: боярин і гетьман.

Після того обіду цар подарував гетьманови дорогу золоту одежу, обсипану дорогими каміньчиками та перлами, та високу боярську шапку. Полковникам та писарям дали соболів та сукон.

Бруховецький випросив у царя собі і своїй жінцї й дїтям на вічні часи Шептаківську сотню під Стародубом, хоч був тодї ще нежонатий; бо Гадяч з волостю належав не до його, а тільки до того гетьмана, котрий буде гетьманом. Гетьман випросив у царя всїм полковникам по салу. Цар згодив ся на всьо. Хитрий гетьман вгадував, що поступив ся цареві вже гетьто багато, вгадував, що Україна не згодить ся на се все, і випросив собі маєтність в Чернигівщинї, як можна близче од Москви.

Щоб зовсїм запобігти ласки в Москви, Бруховецький задумав женитись в Москві і просив царя вибрати йому дівку, яку небудь боярську дочку. Цар звелїв йому женитись з дочкою князя Дмитра Долгорукого. Гетьман оженив ся з нею, а декотрі полковники так само поженились в Москві з боярськими дочками.

Одначе не всїй старшині прийшлось вернутись до дому.

Раз гетьман з старшиною обідав у князя Юрия Долгорукого. За обідом писар Захар Шийкевич почав лаяти поганими словами переяславського протопопа Григория Бутовича, військового суддю Петра Забілу та двох полковників. Шийкевич замахнув ся на протопопа ножем. Протопоп вихватив у його ножа, він кинув ся на протопопа з виделками. Сам гетьман пожалів ся на писаря цареві. Цар звелїв зробити над писарем суд. На судї козацький осаул Богдан Щербак показав, що Шийкевич обходив ся з козаками гордо та пишно, бив і навіть скалїчив декотрих козаків, а як хто з козаків прийде до писаря за дїлом, то він лаєть ся, і нїхто з ним не сьміе говорити, доки він сам не заговорить. Суд засудив писаря і цар звелїв вислати його в Сібір.

Бруховецький засидїв ся в Москві до самого Різдва. А тим часом з України до його доходили недобрі вісти. На західній Українї, в Київщинї піднимав ся славний Петро Дорошенко, черкаський полковник. Дорошенко бачив, що нї Москва, нї Польща не мають сили і не можуть вигнати одна другу з України, не хотять дати нїяких прав та вольности для козаків та для народа і тільки руйнують дурнїсїнько край. Він задумав вигнати з України і Поляків і Москалїв і знов злучити до купи обидві половини України, розірвані Москвою і Поляками, ставши гетьманом усїеї України. Не маючи в руках доволї війська, він задумав привернути Україну під власть турецького султана і з турецьким військом вигнати з України і Поляків, і Моска лїв. Ще за рік попереду він уже посилав в Крим до хана посланців і просив його оступитись за козаків перед польским королем, щоб король вивів своє військо з України і вернув з тюрми Юрия Хмельницького та Гуляницького. Хан тоді його не послухав. А тим часом козаки вибрали гетьманом Опару і він піддав ся під власть кримського хана. Але Татари довідались, що 0пара і до хана горнеть ся, і до Москалїв листи пише: вони вхопили Опару, закували в кайдани і послали до короля. Король звелїв посадити його в тюрму в Марієнбурзї.

Після того Татари напали на Опариних козаків і почали стреляти та однимати конї. Битва тягла ся до ночі, а вранці Татари виступили перед Опарину ватагу й закричали: козаки! Хочете взяти собі за гетьмана Петра Дорошенка? Як візьмете його, то ми не будемо вас зачіпати. Козаки зібрались на раду і згодились прийняти за гетьмана Дорошенка. Дорошенко був внук Михайла Дорошенка, котрий був гетьманом. Він родив ся в Чигирині. Ще за Богдана Хмельницького він був полковником прилуцьким, потім черкаським, а за Тетері він був генеральним осаулом. Вибравши Дорошенка гетьманом, Опарина ватага козаків присягнула королеві в вірности і ханові — в приятельстві. Дорошенка вибрали 1665 року, і він зараз оповістив себе прихильником Татар та Турок і почав одбивати городи, забрані Бруховецьким. Він напав на Брацлав, де сидїв полковник Дрозд, вірний Москві та Бруховецькому, а Дорошенкові козаки набігли під самий Київ, на Мотовилівку. Наказний гетьман, переяславський полковник Єрмоленко писав до царя і просив, як можна скоріше пустити гетьмана на Україну.

Зимою, з самого початку 1666 року Бруховецький вернув ся на Україну. Цо Українї пройшла чутка про пункти гетьманської умови з царем. Та умова не подобала ся нї духовеньству, нї козакам, нї городянам, нї Запорожцям.

Перший підняв голос проти гетьмана його давний приятель архиерей Методий з київським духовенством. Методий 22-го лютого, 1666
року, з печерським архимандритом, з ігуменами манастирів прийшов до московського воєводи Петра Шереметєва, що тодї сидїв в Київі і просив, щоб він дозволив подати до царя просьбу, щоб цар не однимав од духовенства давних прав та вольностей. Методий говорив, що київське духовенство просило Бруховецького дозволити вибрати митрополїта в Київі по старому звичаю, вольними голосами од духовенства, городян і козаків, а гетьман одписав, що в Київ цар пришле митрополїта з Москви. Методий говорив горяче, розпалив ся, а далї сказав: Як тільки цар не дозволить нам вибрати митрополїта вольними голосами з українських архиєреїв та пришле з Москви готового, то ми запремо ся в манастирях і хиба нас виволочуть звідтіль за шию та за ноги, тодї тільки буде в Київі московський митрополїт. От в Смоленському наставили з Москви архиєрея Филарета, а він уже пооднимав вольности од духовеньства і зве Смольнян неправославними, иновірцями«. Шереметев заспокоїв духовенство, але воно вже стало проти гетьмана за те, що він, на свою користь, поступив ся цареві правами духовеньства. І справді Бруховецький почав однимати од манастирів маєтности й землї. В мартї київське духовенство послало в Москву ігумена Мелетия Дзіка просити в царя дозволу, вибрати собі митрополїта вольними голосами. Цар сказав, що він послав лист в Цареград, спитати про се дїло патриярха. Раз на обідї в Лаврі Методий і всї духовні, при московському бояринові прямо сказали, що вони не приймуть митрополїта з Москви, що Бруховецький їх лютий ворог і їм непотрібний, бо він забрав тепер всю власть в свої руки. Давні приятелї, Методий та гетьман тепер стали ворогами і писали обидва листи до царя та обговорювали один другого.

Разом з духовенством не злюбили Бруховецького городяни-міщани. Бруховецький хотїв одняти од міщан їх вольности і наговорював на їх перед царем, що через ті вольности міщани тягнуть до Польщі. Міщани повинні були давати кватирі для московського війська, а гетьман приказував міщанам давати кватирі й козакам. Міщани тепер мусїли платити податки в царський скарб. В городи наїхали московські цєловальники і збірали з міщан податки для царя, а козаки брали з їх збори і в гетьманський скарб, видирали силою. Московський воєвода Шереметев, довідавшись, що козаки збірають гроші з міщан в гетьманський скарб, написав до його і велїв йому не зачіпати міщан. В Переяславі Грек Іван Тамара збірав на перевозі плату з проїзжачих людий для гетьманів. Тепер московський воєвода Шереметєв звелїв Тамарі збірати плату для царя. Тамара зібрав пятьсот карбованців і хотїв одвезти гроші в Київ і подати через Шереметєва в Москву, а Бруховецький звелїв йому привезти гроші до себе в Гадяч та ще й не пятьсот, а тисячу карбованців і наказував, як тільки Тамара не привезе йому гроший, то він йому голову зітне. Козаки однимали од міщан млини, брали з їх підводи, а Москалї і собі забірали од їх підводи. Міщанам стало дуже важко. Городи стали проти гетьмана.

Як тільки Бруховецький вернув ся з Москви боярином, на його почали гримати й козаки. Бруховецький, вернувшись на Україну московським боярином, став гордий до козаків, недоступний. Тепер козаки вже не вибирали полковників вольними голосами, як було попереду. Бруховецький сам сажав полковників, неначе цар, сажав людий до себе прихильних, а неприхильних скидав самоправно з місця, забивав в кайдани та кидав в тюрму. Ще в Москві він спровадив писаря Шийкевича в Сібір. Тепер він покарав суддю Юрия Незамая за те, що він видав пашпорт на виїзд з Канева пяти жінкам неприхильних до гетьмана козаків. Гетьман побив Незамая, забив в кайдани і одіслав в Москву, звідкіль цар вислав його в город Казань,

Потім посадив в тюрму нелюбого для себе полковника Гамалїю, Децика. Козаки кричали, що до сього часу між козаками не було бояр та дворян, а тепер, як настали бояри та дворяни, козаки теряють свої давні вольности. Ті полковники, що добули собі в Москві дворянство, соромились і боялись звати ся дворянами. Переяславський полковник-дворянин, Єрмоленко сказав на рбідї при всіх, навіть при московських людях: »Менї дворянства не потрібно! Я по стародавньому козак«. Козаки в Переяславі кричали: »Ходїм на Запорожжя! зберемо ся всї та й ударимо з Сїчі на гетьмана«.

Бруховецький побачив, що вийшло погано і писав до царя, щоб він прислав ще більше московського війська на Україну: він думав через те військо вдержатись на гетьманстві. А тут почали прибувати на Україну московські воєводи з московським військом. Окрім Київа, воєводи сїли в Прилуках, Лубнах, Гадячі, Миргороді, Полтаві, Батуринї, Глухові, Сосницї, Новгороді-Сїверському, Стародубі. Московське військо лило ся на Україну, як колись польске. Разом з воєводами наїхали з Москви урядники і почали переписувати всїх людий в городах і в селах: записували землї, млини, лїси, заводи, пасїки і все обкладали податками для царя. Московські воєводи грубо обходились з козаками і з міщанами, обдирали їх, лаялись паскудними словами, безчестили молодиць та дївчат, били козаків палицями. Сам Бруховецький жалїв ся в Москву, що переяславський воєвода Вердеревський бив його зятя, Михієнка, посадив без вини, в тюрму, гетьманським людям не дав косити сїна. В Полтаві московський воєвода Хитрово ставив Москалїв в козацьких хатах, лаяв козацького полковника і його жінку паскудними словами, козаків бив палицею, вибивав їм очі, плював в лице, випихав в шию, безчестив дївчат. Козаки кидали козаковання і приписувались в міщан.

На Українї схопилось проти воєвод повстання. Поперед усього в Переяславі. Якийсь чоловік в Переяславі, Петрушка Челюсткин, родом москвин, але давно живучий в Переяславі змовив ся з козаками вирізати всїх московських людий. Бруховецький дізнав ся про се і звелїв закувати Петрушку в кайдани і одіслати в Москву. Швидко після того, літом, як полковник Єрмоленко стояв з своїм полком в слободі Богушкові, його полк збунтував ся: козаки вбили Єрмоленка, пішли в Переяслав, вирізали московське військо і запалили половину города. Бруховецький сидїв тодї в Гадячі. Він дав знати в Київ воєводї Шереметєву і обидва вони разом, з Київа та з Гадяча, рушили на Переяслав і задавили бунт. Ватажків повстання вхопили і постинали голови одним в Київі в Шереметєва, другим в Гадячі, в гетьмана. Разом з тим за Днїпром декотрі городи Бруховецького передались до Польщі.

Тим часом проти Бруховецького та Москви піднимало ся і Запорожжя. В Сїчі ще й досї сидїв московський воєвода Касогов, той самий, що разом з Сїрком воював з Поляками. В його було пятьсот чоловік московського війська. Запорожці почули, що виробляють в українських городах воєводи з гетьманом і почали кричати, що вони готові пристати до Дорошенка і Татар. Вони зараз скинули з місця отамана Леська Шкуру за те, що він знав ся з московськими воєводами, Касоговим та Шереметєвим і вибрали отаманом Рога, московського ворога. Московський цар тимчасом послав уже московське військо в Кодак, невеличку твердиню на Днїпрі, з котрої можна було напасти на Сїч і держати запорожців в московських руках. Ріг написав до Бруховецького лист, в котрому він говорив, що запорожцям в Кодаку Москва непотрібна і що Бруховецькому не приходить ся дражнити запорожців, бо хоч він має царську ласку, але став гетьманом через запорожську ласку й поміч. Кошовий отаман заборонив козакам навіть ходити до Касогова і знати ся з ним. Касогов мусїв утікати з Сїчі, а Ріг послав запорожців в Кодак не пускати туди московського війська. Окрім того січовики послали двістї козаків на Україну, в Полтаву, щоб впіймати самого Бруховецького і підняти проти його Полтавцїв.

Саме в той час прийшла вістка на Україну, що цар Олексїй помирив ся з королем. Як ми вже говорили попереду, Поляки вигнали московське військо з Білої Руси. Цар мусїв миритись з ним і оддав Польщі половину України по сам Днїпро, все Поділлє, Київщину і Білу Русь. Один тільки Київ з повітом, до Трипілля та Стайок зостались при гетьманї Бруховецькому та під Москвою.

Сей мир ставає 1667 року в Андрусові і тим зветь ся андрусівським. Цілою половиною України поступив ся Польщі московський боярин Ордин-Нащокин, що переговорював ся з Поляками в Андрусові. Цар обіцяв ще до того заплатити один мілїон золотих, чи двістї тисяч карбованців тим польским панам, котрі мусїли перебратись з гетьманщини Бруховецького на польский бік Днїпра і покинути свої маєтности. Цар з боярами оддали Польщі половину України, а козаків навіть про те й не спитали, не тільки що не покликали на раду в Андрусів. В Андрусові постановили, що Запорожжя зостаєть ся під московським царем, але щоб і цар і король мали право оборонятись од Татар запорожським військом і забороняти їм пливати по Чорному морі, нападати на Турків, щоб не роздражнити турецького султана.

Сей андрусівський мир лягав важким каменем на Україну, а ще важчим на Запорожжя. Поляки говорили боярам, що треба роздїлити Україну між Польщею й Москвою, щоб зовсїм знести козаччину, тоб то, щоб вигубити саму силу України, а потім господарювати на Українї, як Польщі й Москві буде завгодно, бо вже нїхто не буде мати сили оборонятись од їх обох. На Запорожжі пішла чутка, що московський цар хоче миритись і з Татарами. В Крим до хана їхав уже московський посланець Ладиженський з гостинцями і з листами до хана. З ним їхали і татарські посланці. Запорожці побачили, що їх хотять уже здавити з трьох боків: з Польщі, з Москви і з Криму; вони перейняли на дорозї Ладиженьского, привели в Сїч, забрали в його гроші і папери і сховали в Сїчі. Новий кошовий Остап Васютенко вговорив козаків на радї випустити Ладиженського. Його випустили ще й для проводу послали з ним сорок козаків. Тільки що вони за дві верстви одплили по Днїпру, їх догнали козаки на човнах і звелїли їм пристати до берега. Козаки звелїли москалям розібратись і тїкати в воду. Тільки що вони кинулись в воду, на їх почали стреляти з рушниць. Куля потрапила в Ладиженського і він потонув. Після того Запорожці постановили пристати під руку Дорошенка, йти на Україну і виганяти московських воєвод, щоб вони не дерли податки з братів Українцїв.

Нелюбов до Бруховецького і до його приятелів, московських воєод виросла та прибільшувалась, а воєводи та московські збірачі податків дерли і з козаків і з селян, скільки можна було здерти. Воєвода Волконський в Полтаві записав козаків між міщанами і брав з їх податки і чинш з пасїк. Московські перепищики їздили по селах пяні і брали в свої кишені з чоловіка по шагу й по два шаги. Разом з Москалями обдирали народ і козацькі полковники, наставлені Бруховецьким, а не вибрані козаками. Полтавський полковник Витязенко за малу провину одбирав у мужиків товар і конї, загадував мужикам возити . йому дрова. Козаки й селяни ненавидїли московських збірачів податків, ловили їх і били. Міщани й селяни не любили козаків за те, що вони й собі брали з їх податки в гетьманський скарб. Всї згожувались в тому, що Бруховецький накликав на їх московську пеню: воєвод, москалїв та московських переписувачів і збірачів усяких податків. Всї ненавидїли гетьмана.

Тимчасом гетьман Дорошенко зовсїм піддав ся під власть турецького султана і його думка, за поміччю Турків і Татар, одбити ся од Москви і од Польщі чим далі тим більше розходилась між козаками.
Ще перед андрусівським миром, зимою 1666 року, Дорошенко зібрав під Лисянкою козацьку старшину і говорив, що треба вигнати з України всїх Поляків в Польщу, передати ся під власть Турків і Татар і потім з ордою йти на Бруховецького за Днїпро, щоб вирвати з рук царя сусїдню Україну: Старшина одного полка почала кричати на Дорошенка: »ти татарський гетьман! тебе постановили Татари, а не військо вибрало; ми поїдемо до короля!« »Про мене, їдьте й зараз! ви на мене не кричіть; я вас не боюсь«. З сими словами Дорошенко поклав булаву і пішов собі в город: то був знак, що він одрікаєть ся од гетьманства. Полковники і вся старшина догнали Дорошенка вернули назад і знов настановили гетьманом.

Тодї Дорошенко дав знати в Крим і Царгород, що Україна передаєть ся під власть султана та кримського хана. Тодї султан звелїв ханові Аділь-Гиреєві, щоб він ішов з Татарами на Польщу. В осени 1667 року хан послав татарського царевича Девлета-Гирея на Україну. Царевич кинув ся на гетьманщину Бруховецького, на Крилов, Переяслав, Ніжин, набрав тисяч з пять бранців, оступив ся під Умань і через два місяцї злучившись з козаками, рушив на короля. Козаки й Татари рушили на Межибіже, розбили до останку польске військо, взяли в полон польского воєводу Маховського і в кайданах послали в Крим. Після того Татари й Дорошенкові Козаки кинулись під Львів, Камянець, набрали в полон шляхти, жінок, дїтий та жидів.

Москва стревожилась; вона боялась, щоб Дорошенко і справді, за поміччю Татар, не одняв од неї усїеї України. Московський воєвода Шереметєв слав листи до Дорошенка, просив його одкаснутись од Татар і пристати до Москви. Шереметєв послав свого посланця в Чигирин, намовляв митрополїта Йосифа Тукальского, печерського архимандрита Іннокентия Ґізеля, Юрия Хмельницького, щоб вони вговорювали Дорошенка приставати до Москви, слав Дорошенкові дари, щоб вірно служив королеві й цареві. Але Дорошенко був не з таківських. Він ненавидів Польщу, не йняв віру Москві і одказував Шереметєву, що він боярства з Москви для себе не хоче, до короля не пристане, а до царя готов би й пристати, як би він не слав своїх воєвод на Україну та не зачіпав козацьких прав та вольностий. Дорошенко докоряв московським воєводам, що вони роздерли Україну на дві половини, хотять з Поляками знести козаччину, наслали московських писарів записувати людий і брати податки на царя по московському звичаю. Дорошенків брат, Грицько,. писав до московських воєвод, що гетьман може-б і привернув ся до царя, як би йому дали гетьманство на обох боках Днїпра, скинувши Бруховецького.

Бруховецький бачив, що на його з усїх боків збіраєть ся лихо. Старшина, духовеньствот народ, Запорожжя ненавидять його за його братання з Москвою. Він бачив, що все піднимаєть ся проти Москви і задумав і собі встати на Москву, щоб вернути собі ласку Козаків і народа. Бруховецький задумав одірвати Україну од Москви.

В той час вертав ся на Україну архиєрей Методий, лютий ворог Бруховецького. Методия кликали в Москву на суд, що тодї нарядили над московським патриярхом Никоном і він пробував в Москві більше пів року. Бруховецький бояв ся Методия, як московського приятеля, бояв ся, що він буде про все писати в Москву і викаже заміри Бруховецького. Але Методий вертав ся з Москви вже московським ворогом. В Москві прийняли Методия вже не так щиро, як попереду. Методий хотїв стати київським митрополїтом, йому сього не дали. Раз він попросив собі в царя соболів, і соболїв йому не дали, а виряжаючи в дорогу, наказали, щоб вів покорив ся гетьманові, не лаяв ся з ним.

Саме тодї, як Методий їхав з Москви просто в Гадяч, тодїшну столицю Бруховецького, Бруховецький послав посланців до печерського архимандрита Ґізеля, котрий тодї проживав в Сьмілї, в маєтности Печерського монастира. Посланці кликали Ґізеля в Гадяч до гетьмана. Ґізель злякав ся; він був не в ладу з гетьманом, одначе хоч-не-хоч мусїв їхати. Чого на мене сердитесь і в Печерській обителї за мене Богу не молитесь?« спитав в архимандрита гетьман. »Ми не бажаємо тобі нїякого лиха, сказав архимандрит, але бачимо твою неласку до нас: твої Козаки граблять монастирські маєтности, беруть конї, товар, хлїб, обижають нас і людий«. »Я сього більше не дозволю Козакам, сказав гетьман: я чув, що до нас їде Методий. До сього часу було в нас тихо, а як приїде, то начнеть ся лихо. Поговори з ним отче, щоб він зо мною помирив ся.

Надаремно гетьман бояв ся! Методий сам прийшов до його миритись. Методий розказав, як його погано витали в Москві, не хвалив московських архиєреїв, московських норовів, розказав, що він сподїваєть ся од Москви для України богато лиха, що московський воєвода, Ордин-Нащокин веде на Україну велике московське військо, хоче силою забрати всї українські городи. Гетьман і Методий знов стали приятелями по давньому. Методий видав свою дочку за гетьманового небожа. Вернувшись з Гадяча у свій рідний Нїжин, Методий перед усїма кляв Москву, лаяв тамошнїх архиєреїв та воєвод і писав Бруховецькому, щоб він стеріг ся, щоб його не потягли за шию в Москву.

В той час Дорошенко через митрополїта Тукальского переговорював ся з Бруховецьким. Тукальский писав до його листи, що Дорошенко оддасть йому гетьманську булаву і як тільки він встане на Москву і вижене Москалїв з України, то забере під свою руку, всю Україну.

Тодї Бруховецький скликав своїх полковників в Гадяч на потайну раду, і почав міркувати, яким би способом витурлити Москву з України. Полковники слухали, але не дуже поняли віри. Бруховецький зараз примітив теє, заприсягнув ся і поцїлував хрест. Полковники й собі заприсяглись перед ним і поцілували хрест.

Швидко після того була друга рада, по другий бік Днїпра, в Чигиринї, в другого гетьмана. На ту раду зібрались: гетьман Дорошенко, митрополїт Тукальский, чернець, Юрий Хмельницький, Дорошенкові полковники і вся старшина, татарські посли з Криму, чернець, присланий од Методия і посланець од Бруховецького.

На сїй раді Дорошенко постановив, щоб, Українцї на обох боках Днїпра жили в мирі та в згодї, щоб вся Україна привернулась до турецького султана і платила йому податок, як платить волоський князь. Турки й Татари будуть обороняти Україну і ходити на Польщу й Москву. Юрий Хмельницький сказав: я викопаю ввесь батьківський скарб, дам плату Татарам, аби тільки не бути під рукою московського царя та польского короля. На тій радї постановили побити по всїй Українї царських воєвод та московське військо. На тій радї були посли і з Запорожжя. Вони присягли за Сїч, що зостануть ся під рукою гетьмана Дорошенка. Татари вже стояли за Чорним лїсом. Дорошенко був уже готовий пустити всїх на Польщу й на Москву. В місяці лютому, 1668 року, в Гадячі, московський воєвода Огарев і московські полковники прийшли до Бруховецького вдарити чолом. Бруховецький був дома, але не вийшов до їх. Слуги сказали воєводі, що гетьман в церкві. Воєвода послав до церкви подивитись, чи є там гетьман, гетьмана в церкві не було. Огарев пішов до церкви, а полковники пішли до дому. Після того, на половині служби божої, Бруховецький послав за московським полковником, Нїмцем Йоганом Гульцом і сказав йому, що прийшли з Сїчи Запорожці і намагають ся, щоб московське військо виходило з України, так, ви московські полковники, виходьте собі з наших городів. Бруховецький покликав воєводу Огарева і сказав йому: »Геть виходьте з наших городів! а як не вийдете, то козаки вас побють.« Огарев забрав своїх двісті москалїв і пішов до воріт. Ворота були заперті і коло воріт стояли козаки. Козаки випустили Гульца з старшиною, а воєводу й Москалїв не пустили. Іван Бугай кинув ся на Огарева, козаки на москалїв. Воєвода вискочив за город, але козаки догнали його, догнали й Гульца, половину москалїв побили, половину забрали в полон. Огарева поранили в голову і поклали в хатї у протопопа на лїки.

Бруховецький розіслав грамоти по Українї, щоб козаки вигонили воєвод та Москалїв. В тих грамотах Бруховецький жалував ся на царя, що він роздер Україну на дві половини, оддав половину Полякам ще й наслав обдирачів збірати з Українцїв податки в московський скарб. Таку саму грамоту Бруховецький послав на Дін, щоб підняти на царя доньских козаків. В сїй грамоті він жалував ся на воєвод і звав їх московськими цариками.

Козаки скрізь піднялись на московське військо. Чернигівський полковник Іван Самійлович з козаками та міщанами напав на воєводу Андрея Толстого. Толстой запалив город і почав одбиватись. Козаки забрали воєвод у всїх городах, декотрих повбивали, декотрих забрали в полон і побили й порозганяли Москалїв.

Весною царські воєводи Щербатий та Лихарев виступили з Москви на Бруховецького і розбили козаків під Почепом, а літом знов розбили під Новгородом Сїверським, попалили й спустошили україньскі села на двадьцять верстов кругом по всїй дорозї. Воєвода Ромодановський облїг з москалями городи Котельву та Опошню.

Бруховецький тимчасом накликав до себе Запорожців і дав їм волю. Запорожцї зневажали старшину і виробляли що тілько хотїли. Бруховецького полковники послали до Дорошенка і накликали його на Бруховецького. Дорошенко і митрополїт Тукальский послали до Бруховецького, щоб він привіз до Дорошенка гетьманську булаву, покорив ся йому, собі взяв би тільки маєтности в Гадячі до живоття. Бруховецький скипів. Він звелїв хапати Дорошенкових козаків, а сам наслав посланців в Цареград, піддатись під його руку, як піддав ся й Дорошенко. Бруховецького посли: полковник Грицько Гамалїя, писар Лавріненко та обозний Безпалий прибули в Адріянополь, де тоді проживав султан Магомет. Вони просили султана прийняти гетьманщину Бруховецького під своє підданство, тільки щоб султан обороняв Козаків од Поляків та Москалїв. Султан згодив ся. В Гадяч приїхав Татарин Челїбей приймати присягу на підданство султанові. Бруховецький дав Татарам сїм тисяч червінців, а Челїбеєві подарував карету з кіньми, килимами, ще й дві дївки. Бруховецький виступив з козаками і Татарами проти московського війська під Диканьку. Але тут прийшла чутка, що на його йде Дорошенко. До Бруховецького прийшли десять Дорошенкових сотників, щоб він оддав гетманську булаву, знамено і буньчук. Бруховецький велїв забити сотників в зелїза і одіслати в Гадяч. Другого дня появились Дорошенкові полки. Як тільки козаки Дорошенка й Бруховецького зійшли ся до купи, то всі разом закричали: »ми за гетьманство не будемо битись! Бруховецький ніякого добра нам не зробив і тільки розпочав війну«. Козаки кинулись грабити Бруховецького вози.

Дорошенко послав сотника Дрозденка взяти Бруховецького і привести до себе. Дрозденко увійшов у гетманське шатро. Бруховецький сидїв в кріслї. Дрозденко взяв його під руку і хотїв вивести з шатра, але тут нагодив ся запорожський полковник Іван Чугуй, давний приятель Бруховецького. Чугуй ударив Дрозденка мушкетом в бік. Дрозденко впав на землю. Але не помогло. Дорошенкові козаки вбігли в гетьманський намет, взяли Бруховецького і повели до Дорошенка.

»Чом ти не оддав менї булави?« спитав його Дорошенко. Бруховецький мовчав. Дорошенко махнув рукою. Козаки кинулись на Бруховецького, почали рвати на йому одежу, бити його киями, рушницями, палицями, вбили й покинули голого.
Чугуй боронив його до самої смерти. Дорошенко запевняв Чугуя, що він не хотїв смерти Бруховецького.

В вечері козаки з обох сторін Днїпра попились, почали кричати, галасувати і хотїли вбити й Дорошенка. Дорошенко насилу втихомирив їх, звелївши викотити їм кільки бочок горілки, а в вечері виїхав з старшиною, на всякий час, на край обоза. Дорошенко звелїв поховати Бруховецького в Гадячі, в місяцї липні 1668 року, в тій церкві, котру він сам поставив.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Іван Нечуй-Левицький»