Білокорі берези на тихій розмові із кленом:
я їх слухаю заздро: ось цю треба б вивчити мову!
Дуб листи мені пише, а я їх збираю і знову,
хоч милуюся ними, читати їх я — неписьменна.
Дерева, мої любі, що скажете ви про людину,
що, мов циркуль, накреслює світ із собою у центрі?
Скільки вас полягло — щонайкращих землі монументів —
задля примхи проґресу, що часто веде у руїну…
Немов весінній вітер надлетів і радісну в серця приніс відлигу! Благословенне будь, тепло двох тіл, що топиш самоти бездонну кригу…
Читати далі »
То я, Касандра. А це — моє місто під попелом. А це — моя палиця і стрічки пророчі. А це — моя голова повна сумнівів…
Читати далі »
Ах, де ти, лицарю на білому коні? (Вже місяць-молодик чарує вечір і в серця спраглого відчиненім вікні з’явилась знову туга молодеча…
Читати далі »
Ніч тиха прийшла і свята, мов молитва, така врочиста. Воістину, Боже дитя народилося в цьому місті…
Читати далі »
Вітер, солоний вітер, що хмарить обрій, вітер, що пахне літом, п’янкий і добрий…
Читати далі »