В неділю в ботанічному саду
Надибала я білочку руду.
Ця білочка, пухнаста і м’яка,
Як вогник, палахтіла на гілках.
Світився сад. І дивувався сад:
Це хто насіяв тут оцих малят,
Де кожному хотілося дістати
Оце руде створіннячко хвостате?
А поруч мами хвилювались трішки:
Чи вистачить для білочки горішків?
В цю мить усі — доросле і дитя —
Були у вирі казки і життя.
Ще їхали тролейбуси так звично,
А сад світився дзвінко і музично
І посилав світанок-дивоцвіт
Горіхові флотилії у світ.
Всміхались юнаки у чорні вуса
І розправлялись зморшки у бабусі.
А білочка, не стомлена нітрішки,
Нам повертала… золоті горішки.
Зимове слово — сніг, Зимове слово — білий З’єднались — і навкруг Сніжинки полетіли…
Читати далі »
Ми з вами в цьому світі не самі, Живуть тут звірі, птахи і комахи. Одним повітрям дихаємо ми І ходим під одним небесним дахом…
Читати далі »
Перший раз малий Микола Став збиратися до школи Олівця поклав у сумку, Книги, ручку, зошит, гумку…
Читати далі »
Було, чи здавалось, чи снилось Іванку, Що кожного ранку, Що кожного ранку Жар-пташка злітає понад двором…
Читати далі »
Три ведмеді вухаті Пішли сіно копати, І картоплю косити, І вирубувать жито…
Читати далі »