Іван Багряний

Батіг

(Уривок)

І

Його зі шкіри зроблено простої
Руками людськими. Давно. В старі часи.
О майстре перший з ери кам'яної!
Чолом тобі, найбільшому з усіх!

Чолом! Чолом!! - кричить це твій назадок
Через мільйони літ, вклоняючись до ніг,
За вічне те, що залишилось в спадок, -
За те єдине, що тримає ладу, -
За цей шедевр - батіг!

Пройшли віки - геть-чисто все змінилось,
Ти чуєш? - в с е! І сонце вже не те.
А твій батіг ні тлінь, ні смерть не з'їли.
Ба, ні! Його ще навіть доточили,
І руків'я у ньому золоте.

Збагнув? Ге-ге! - Ти ж геній геніяльний!
Та проти тебе лялька Стефенсон!
Тобі б от пам'ятник, єдиний і останній,
У нас!.. Не тут, а, скажем, десь в Лозанні...
Чи снивсь тобі цей сон?!

Чи думав ти, що прилад твій для муки
Переживе геть ряд мільйоноліть?!
Чи думав ти, що ним твої правнуки
Так геніяльно будуть володіть?!

Це вже не те, що мотуз біля палки.
У нас він тут і там, етцетера...
І того пужална, чи то простої сталки,
Не відрізнити часом від пера.

Ні, не збагнеш ти, пращуре немудрий,
Куди тобі? Куди?! Ти в небутті.
Ти варвар був, а ми боги - не люди, -
Нам коней мучити ганебно на батіг.

Тепер не те, тепер у нас «культура»,
«Цивілізація» і тисячі ідей!
Тепер y нас... Та що ти тямиш, мурий!
Тому й батіг у нас із дроту, а не з шкури,
Що спеціально для людей!
О, як він 6'є!..
Я знаю, як він б'є...
Проклятий день! Гей, предку огрубілий!
Чи тямиш ти, як ніжних він жує? -
Так елегантно, з свистом б'є!
Здирає пас
На серці і на тілі.

 

1926.