Запрошення отримав на парад –
мене його величність запросили.
І от повз нас ідуть за рядом ряд
полки і індивіди сміхосили.
Ідуть майданом реготи живі,
хіхікання, смішки і сміхотіння.
З блазенським ковпаком на голові.
З соняшниковим на губах насінням.
Крокує сміх з гвинтівкою в руках,
з трояндою – устах-губах дівочих,
З кастетами в свинцевих кулаках
і з кастаньєтами
ідуть з одної ночі,
Ідуть сміхи –
гі-гі,
хо-хо,
хи-хи!
Мов з жебраки, поети чи солдати.
Йдуть жалюгідні й дуті від пихи.
Беззубі, синтетичні і зубаті.
Ідуть сміхи. По-різному ідуть:
крокують і летять, повзуть і шкандибають.
Любов, злобу, захоплення і лють –
свої чуття сміхи у серці мають.
І мають душу не смішну свою,
життя і смерть або безсмертя мають...
Я на порозі реготу стою
і не сміюся – сльози витираю...