Віктор Грабовський

Балада про дівочі сльози

Гей, від Києва до Лубен
битим шляхом, гей, та широким
на баскому
коні буланому
їде лицар, завзятий красень…
І не просто лицар, а князь юнацький,
гей, та в шатах багацьких.
А за вершником — курява аж до хмари,
а за вершником — сива, кудлата хмара,
оперезана пасом рудого грому
ще й заклечана блискавицею…
Гей, та чвалом, та битим шляхом.
А при березі терни деручії
мордували, ой, красну юнку.
Та подерли їй плаття неньчине,
та подряпали тіло співуче.
Реготіли, косою граючись,
хихотіли, красу роздягаючи.
От гукає до вершника юнка:
“Любий лицарю, порятуй мене!
Я з тобою — хоч на край світу.
Ой, візми ж мене, князю, мерщій”,
Ані слова їй красень лицар.
От гукає до вершника юнка та й вдруге:
“Любий лицарю, ой, не барися…
А чи ж ти мене позабув уже?
Ще як я була насінинкою,
а ти лиш хлоп’ям безчубим,
у квача ми з тобою бавились”.
Ані слова їй красень лицар.
От гукає до вершника юнка вже втретє:
“Ой, бери ж мене, князю, мерщій!
Чи вже я тобі так немила?
Я ж люблю тебе, мій світе!..” —
“А що ж та любов, тополино?
Посміхнувся тихенько красень. —
Що то я з неї матиму?” —
“Ой, пошиєш сорочку, мій князю.
Ой, же матимеш кращу з кращих
вишиванку полотняноспівну.
Ой, пошиєш сорочку, вітре…”

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Віктор Грабовський»