Іван Драч

Балада любові

Земля ця з попелу. Століття перетліли
І сипали цей попіл з рукава.
Так блиснеш зопалу – і спопеліє тіло,
І білим-біло, і душа – вдова...

Земля ця з кременю. Це предки скременіли
Та й пил доріг – це пил мого єства.
Мені чоло прошили Тібри й Ніли,
Та тільки ж Роська – суть моя жива!

Земля ця з сурми й шаблі. Днів гонитва
Татарським шалом заганя й мене,
Де сонця золотого люта бритва
Моє чоло на череп люто тне.

O Батьківщино! Що нам дим огуди –
Крізь очі предків б'є розрив-трава,
А хто зганьбить твої священні груди,
Того презирство наше розрива!

Тож нам все жити, буйне жито жати
1 думні домни дмухати в блакить...
Народе мій! Твоє буття затяте
В моїй крові затято клекотить!..

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle