Марта Тарнавська

Аж сюди, над залізо й бетон, пронеслося

Аж сюди, над залізо й бетон, пронеслося
раннє вітру зітхання, тужливе, осіннє,
і мені заплело у волосся
своє тихе квиління.

Десь далеко у полі дрімають ще роси
і спросоння нашіптують марення травам …
Де у місті зустріну я осінь
і сумну, і ласкаву?

Між будинками клаптик ув’язнений неба,
довкруги тільки мертвий на камені камінь;
в місті вулиць смітити не треба
золотими листками.

1950

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені для відгуку про твір, та його обговорення і дозволені лише українською мовою. Відгуки на інших мовах, а також без змісту, або зі змістом, який не стосується твору, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle

Інші твори автора

Інші твори в розділі «Марта Тарнавська»