На Арабатській Стрілці коні
Поважно йшли окрай води.
І ружі — білі і червоні —
Кивали нам із лободи.
Хіба із пам’яті зітреться
Дорога та через піски,
Сиваська сіль, стара фортеця
І дотик Вашої руки?
І Ваша мова щирозлота,
І це предивне відчуття,
Що ти і світ — одна істота
І, може, в цьому й суть буття?
Згасала смуга вечорова.
Поволі танув профіль Ваш.
Дві ружі — біла і червона —
Дивились мовчки у Сиваш.
То не лебеді кричали, Не сполохані зигзиці. То ловили яничари Українок білолицих…
Читати далі »
Коров’як на могилі і тирса. Над могилою небо як дзвін. Щирим золотом степ цей світився, Казанами і чашами цвів…
Читати далі »
Неначе йду, а ти за мною вслід — Бігом, бігом, спіткнулася, упала!.. А я й не втямлю, чи палає глід, Чи ватри на узліссях на Купала…
Читати далі »
Піла скрипка, гикав бубон, Сонцем квітла флейта. Сакс надутий товстогубе Ледь за ними плентав…
Читати далі »
Щоб знало межі недолуге бидло Й сиділо мовчки, підле, на цепу, Мене на пострах видовбали ідолом І високо поставили в степу…
Читати далі »