Платон Воронько

А сонце ще стояло проти скелі

А сонце ще стояло проти скелі,
Мов думало: чи далі йти донизу,
Чи серед вересу, на моховій постелі,
Росою окропить свою багряну ризу?
Подумало й пішло, лишило спогадання
Про щасну таїну у вересовім цвіті.
Зі скелі сонце потім, в кожнім літі,
Мені всміхалося:
– Примарні сподівання.
Таке дарується людині раз на світі.

Залиште коментар

Увага! Коментарі призначені лише для відгуків про твір та його обговорення і дозволені виключно українською мовою. Відгуки іншими мовами, без змісту, з використанням ненормативної лексики, з великою кількістю смайлів та помилок, а також з необґрунтованою критикою будуть видалятися.

Cackle